Не знаю, чи зможу я так далі
Йти проти бурхливої ріки:
Несуть каміння руйнуючої реалі,
А життя не впускає на тихі береги.
Повсюди клекіт диких чайок,
Що клюють тебе з усіх сторін.
Не хочу шуму, не хочу різних сварок,
Лиш тишини омиваючих морів.
Моменти відчаю не раз уже були,
І руки не хотіли уже гребти,
Та на мить відчувши в спеку прохолоди,
Продовжуєш нестися проти тої течії.
