Ви затесались до мене в сни - сни ці весняні та полохливі. тільки приховують Вас вони: певно, вони, як і ви, примхливі. хлібними крихтами стигла ніч пада в кишені моїх віконниць. я ледь відчутно торкаюсь пліч - плечі оголені, лик іконний. чую Ваш подих, не бачу вуст, та все одно б я відводив погляд. ложе для нас змайстрував Прокруст - в ньому для мене удосталь болю. хворі ляльки стоворожих рас чіпко здушили мої легені. я вже не думав сто літ про Вас! так, я не думав... а Ви про мене?
губи, вишневої крові дотик - певно, солодшого вже не стерплю.
я прокидаюсь на Ваших сходах - вкритий бузком і, здається, мертвий.