А давай ти прозвеш мене своєю Офелією
і крастимеш від сірих зонтів і старих підборів.
Будемо стрибати з мокрих дахів високоповерхівок а
ти триматимеш мене міцно за руку і шептатимеш
"Не бійся мала .тримайся сильніше".
А коли нас торкнеться стара бруківка
і ми наче долитимо до низу
я варитиму тобі міцну каву з тертим мигдалем і апельсинами,
будем наче скажені їсти з долонь виноград
і впиватись губами в запястя
пити міцний ром і я читатиму тобі Ремарка коли сумно.
А давай ти будеш моїм художником
і я дозволятиму тобі змальовувати себе
десь на порипаній підлозі старого горища ,
будеш брутально зривати смуток і одежу ,а потім
плутати пальці в моєму волоссі так ніжно як тільки вмієш
А я в тріщинках губ зберігатиму твої таємниці коли спатимеш.
Коли наставатиме ніч ми роздамо ролі стінам і зіграємо трагікомедію
назвемось іншими іменами
І будемо спілкуватись невідомими мовами
а хочеш мовою жестів, сенсорно,мовою дельфінів?
будемо кидати пусті келихи в запилені спогади зашторених фіранок
зривати думки покусаними до болі губами з оголених плечей..до ранку
щоб вмерти одночасно
Адже ми потрібні одне одному
Щоб на ранок нарешті прокинутись живими..