Вже промайнуло, мабуть, років 4-5, коли я вперше побачив цього красеня, що лежав біля куща і купався у променях спекотного літнього сонця. Я підійшов і погладив його. Саме з тієї миті між нами зав'язалася справжня чоловіча дружба.
Я скажу так, як є, скажу без прикрас,
Підборіддя задерши гордо:
Підкорили мене твій руденький окрас
Й зухвало-нахабна морда.
Ну а цей смужкуватий диво-хвіст —
Це шедевр! Ювелірна робота!
То, мабуть, тобі Миколай приніс?
Чи вкрав ти його у єнота?
У страшну негоду, вдень чи вночі,
Ти нізащо не вийдеш з хати.
Свою дупцю грітимеш на печі
Й годинами будеш дрімати.
Ти пожерти майстер, й не що-небудь!
Лиш люксу́си та делікатеси.
Відбивну із рисом тобі кладуть
У миску твою величезну.
А одного разу приперся ти
До сусідів своїх на поминки.
Й “погудів” на славу, аж не міг іти,
Та й мало не луснув від шинки.
Ось твій дім, ось городи, ось паркан —
Все твоє тут — дерева, квіти.
І ти кожний куток, як крутий пацан,
Давно граціозно “помітив”.
До вибору й кольору, пухкенькі й стрункі,
По подвір'ю гарцюють дами.
Ну і файні тут в тебе, скажу, дівки
В котячому Амстердамі!
Але ти не полюєш. Сидиш, як принц,
Ніби й того тобі не треба.
Ти єдиний тут хлопець, й наче на приз,
Дівки полюють на тебе.
І буває усяке. Ну як ж без біди!
І бувають страсті спекотні.
Особливо коли нагряне сюди
Якийсь “гастролер зальотний”.
Небезпеку відчувши, прокинешся ти,
За гарем свій станеш стіною.
Проженеш чужака під три чорти,
Мов справжній хоробрий воїн.
Весь в укусах, кульгаєш, ледве йдеш.
Тільки клопіт з тими дівками!
То одне болить, то інше! Але ж
Мужчин прикрашають шрами!
Лиш зачуєш здалека мій візит,
Стрімголов помчиш вкрай дороги.
Сильний нявкіт здіймеш і в тую ж мить
Обкутаєш мої ноги.
Ти на ласку ласий, це знаю я.
То ж тебе зашкребу до колік.
Шо, торчиш? Мала хвостата свиня!
Розбещений кайфоголік!
А буває так, що з торби яко́сь
Я дістану кавалок курки.
Шем не чув та не видів, аби хтось
Так сильно й нестямно муркав.
Ти на задні лапки станеш, мов пес,
Пошматуєш м'ясце довкола.
І курчак з апетитом піде увесь,
Неначе діти до школи.
Ну, пора! Я йду! Що ж, бувай, старий!
Один одному глянем у вічі.
У повітрі завмре діалог німий
Двох бли́зьких душ чоловічих.
Загадково хвостом своїм змахнеш,
А твій погляд промовить з тугою:
“Ну коли ти до мене знову прийдеш?
Скучатиму я за тобою!”
Дуже сподобалось. І не тільки тому, що люблю рудих котів, а ще через душу світлу у поета. Щасти вам в житті завжди.
