Зима не хоче йти до нас,
проливаються ранкові роси.
У когось забирає час,
й життя відходить в хмарочоси.
Мій вітре,я з тобою політаю,
тобі так легко тут живеться.
Тебе бояться і чекають,
твій подих йде від серця.
Боязкі лиш бачуть твої холоди,
замкнуті мріють про твою свободу.
Коли з тобою зв'яжуться шляхи,
відчую твою неземную вроду.
Поглянемо як прогниває ця Земля,
обмануті біжуть за матеріальним світлом.
Забуваючи про своє "Я",
мріють керувати світом.
Полинеш теплотою в мою душу,
вивітриш із мене все болото.
Залишу ту пусту калюжу,
в якій зникає та свобода.