Хиткими випарами ночі поблякло жовто-мляво місто несходиме.
Сувоями вплітається у вись невпале ниць краплисько невловиме.
Все романтичні лячні потойбічні надто тривкі чаю такти я ковтаю,
Але ще не зрікаю, як в північ надурбаністичну я руки догори здіймаю.
Я сам на сам чи сам-вігвам, та пристрасть милої то ніжно-тихий шарм…
Чекаю вісточку у хвилях сподівань, відкривши глибину всіх моїх карм.
Очікуючи миті невблаганні, що соковитіші за фрукт, порослий у нірвані!
Існую рухами душі по обрію хиткому; у тінях де-не-де крижі –
Молитви мої на склянім ножі.
