Проходить час,а я все згадую зиму,
я згадую її днями й місяцями.
Як теплий сніг,падав на долонь твою,
Так ми тонули ніжними серцями.
А може й ні,то були заголовки фраз,
твої думки ,на жаль, не розкодую.
Як гірко б не плакав час,
та відповідь не чую...
Я інший,не йду за стадами колон,
хотів зерно посіяти у твою землю.
Вдихну реальність,а мрії-це лиш сон,
але тебе від інших відокремлю.
Чим більше слів, все більше запитань,
чи справжня,вірна,хочеться усе пізнати.
Не хочу більше бачити розчарувань,
не хочу вовком в самоті мовчати.
Я б міг ночами тебе ніжно обіймати,
й губами пристрастно зламати твоє тіло.
І скромно ніжно завжди лиш кохати,
в почуттях щоб все палало і тремтіло.
На жаль щось заважає підібрати ноти,
щоб вільно танцювати вічний вальс.
Буває страхи важко побороти,
і танець ставить різні повороти.
Проходить час,а я все згадую зиму,
як твої очі мою душу освітляли.
Я згадую тебе у ній одну,
і все біжу за нашими слідами.
