Життя народжується для того щоб з часом померти. Але як шкода коли це стається передчасно.
Як кажуть у народі іноді Бог сходить у людський сад, щоб зірвати там саму найкращу троянду, щоб забрати її у свій «Райський Сад».
Втрата, біль,які залишаються після смерті близької і рідної людини, хорошого педагога, матері, дружини, неможливо втамувати нічим. Лиш думка про те що й сам поїдеш у цю неземну подорож робить на серці трохи легше. Але як довго чекати!
Хороший вчитель, гарна людина, такою була Віра Іванівна Дяченко. Присвятивши багато років праці у школі, вона старанно з любовю ставилася до своєї професії, до учнів. Комусь-порадою, комусь добрим словом. Тому й не дивно ,що пустку у школі, місце праці не зайняв і не займе ніхто. Навіть недавно гуляючи у школі спитала, чому дівчатка і хлопці на фізкультурі разом? Колись було по іншому. На що вчитель відповів, це було тоді коли у школі була Віра Іванівна.
Тримайтесь Володимире Івановичу, я учениця Ваша, розділяю біль Вашої втрати, співчуваю і молюся за Вашу дружину , мого вчителя, Ви можете пишатися навіть після смерті своєю дружиною бо таких як була Вона більше немає.
Вони незамінні на цій землі. Вічна пам'ять їй.
Пащак Олена –Ваша з Вірою Іванівною учениця.