Веселкою побіжу у безхмарную даль,
наздожену стрімкий ручай,
захоплю в полон вітерець - стрибунець,
це й буде печалі моєї кінець.
Дивовижне наше Життя,
то, як жадана мить ,
коли в любові купає Світ,
то Всесвіт світить в душу,
наче щастя назовні виймає.
За "соломину" - Життя,
хапаюся з усієї сили,
не зраджую своїй цілі.
А, визнати таки мушу,
свою вільну, степову Душу.
