Ми довгі роки так добивались свободи у своїх діях, що коли дійсно її отримали, то втратили бачення горизонтів цієї свободи. Ще у середньовіччі англійський суддя сер Олівер Уінделл Холмс в одній судовій справі записав фразу, що увійшла у аннали історії зародження демократії: «Право розмахувати своїм кулаком закінчується там, де починається ніс іншої людини». Тобто свобода, воля людини не може бути безмежною, якщо ти живеш у суспільстві рівних тобі, шанованих людей, панства.
А що ж ми маємо наразі? Маємо спільноту людей, що стали поважати лише себе, чують лише себе, живуть для себе. Із цієї спільноти обираємо собі владу і чекаємо, щоб вона навела лад у нашій країні і побудувала нам краще життя. Але ж ці люди були обрані із нас, такі самі як і ми. Добравшись до влади, вони у результаті живуть за цими саме вовчими законами - «для себе». Ми обурюємось, кричимо «Банду геть!», на наступних виборах обираємо інших, що обіцяють «Бандитам тюрми!», «Покращення вже завтра!» та інші цукерки у привабливих обгортках. Але ж цих інших знову обираємо із нас, і вони живуть за тими самим законами – «для себе». Тож знову починається «У попа був собака...». І знову ми обурюємось, вимагаємо інших лідерів, інших виборчих законів, змін до Конституції, тобто здійснюємо ті ж ритуали, як і герої байки Крилова «Квартет».
Шановні, не обурюйтесь, а краще попорпайтесь у глибинах власної душі, спробуйте подивитись на самих себе у "дзеркало" совісті. Ті, кого ми обираємо у владу, не з Місяця звалились - вони з нашого суспільства. Ми боремося із зовнішнім ворогом при владі, і 10 років тому так само боролись, і 2 роки тому... Нібито ж то й перемогли... і що, щось помінялось? Чи впевнені ми, що і сьогодні, вчергове помінявши чергову владу, завтра у нас буде усе по-чесному, як у Швейцарії?
Ті ж хлопці, що героїчно боролись за нову владу, завтра підуть на роботу у ковбасний цех і будуть справно і не замислюючись начиняти ковбасу непотребом, бо зарплатня потрібна. Поїдуть у село і будуть заливати овочі селітрою, щоб більше росло і на базарі більше вторгувати. Бізнесмени видадуть своїм співробітникам зарплатню у конвертах, щоб не платити податки, лишаючи співробітників перспектив на пенсію. Ви самі завтра підете за довідкою і, щоб не було проблем, не соромлячись сунете чиновнику у конверті "на лапу", або - в лікарні лікарю сунете у кишеню, щоб за вашим родичем доглядали краще, ніж за немічною бідною бабусею.
Німецький філософ і економіст Фердинанд Лассаль у своїй статті «Про сутність конституції» писав, що у кожній країні є фактично 2 конституції – писана, тобто узаконена, та - неписана, яка відповідає співвідношенню існуючих на сьогодні у суспільстві сил. І писана, узаконена конституція лише тоді буде працювати, виконуватись і сприяти суспільному прогресу, якщо ці дві конституції мало відрізняються одна від одної. Якщо ж писана конституція мало відповідає існуючим відносинам у суспільстві, то вона перетворюється на папірець, на який ніхто не звертає уваги. Так у нас було зі сталінською конституцією, дуже красивою і демократичною за змістом, але далекою від реалій системи, тому вона й не виконувалась.
Так само і сьогодні ми маємо Конституцію, виписану за найкращими європейськими зразками, схвалену Венеціанською комісією, але чи відповідає її європейський демократизм нашим сьогоднішнім реаліям тотально криміналізованого суспільства? Тому вона і не працює ні в президентсько-парламентському, ні в парламентсько-президентському варіанті. І в чисто парламентському працювати не буде. І з мажоритарною системою, і з пропорційною. І федералізація, і двопалатність нічого не змінять. Бо ж як у «Квартеті» - як вони не сядуть, а все одно крадуть. А ми ще й заспокоюємо себе на виборах: «Краще старих залишити, бо вони вже нахапали», забуваючи про філософський зміст казки Пушкіна «Про рибака і рибку».
Які б гарні і жорсткі закони ми не виписали, яку б Конституцію не склали – вони не будуть працювати, тому що виконуватись не будуть. Ні законодавча, ні виконавча, ні судова влада їх дотримуватись не будуть. Ні правоохоронні органі, ні олігархи і ні жоден з нас не буде дотримуватись, бо – не соромно, бо всі так роблять. Це – своєрідна кругова порука у невиконанні законів, неоголошена суспільна змова. Красти, брехати, не поважати іншого стало не соромно і звично.
Корупцію, що піднялась у нас, наче густа пліснява, не можна знищити простим зрізанням ножем. Якщо є поживне підґрунтя, то на зрізаному місці ця пліснява корупції знову проросте, бо вона усередині нашого морально хворого суспільства.
Можна порівняти країни ЄС – нібито одні для всіх європейські закони, внутрішні конституції також майже однаково ідеальні, але яка різниця у розвитку. Германія, Франція – розвиваються інтенсивно і йдуть уперед, а Греція, Румунія топчуться на місці, загрузаючи у болоті економічної розрухи, корупції і патерналізму. Так що справа не у законах. Вони вторинні, а моральний закон суспільного життя – первинний. Від нього і залежить, будуть виконуватись закони чи ні. Писані закони – як креслення деталі на папері ватману, а морально-етичний стан суспільства – це реальна деталь. Можна на папері накреслити ідеальну сферу, а в реальному житті ця сфера може виявитись як з міцної сталі, так і з м’якого пластиліну, або взагалі як мильна бульбашка. В Японії будь-які закони будуть виконуватись, а в Сомалі – жоден! Хоча їхні конституції і законодавство можуть бути майже однаковими.
То що ж робити? Не приводити ж Конституцію до піратських законів, щоб вона запрацювала? Звісно ні. Треба взятись до поступових змін у нашому суспільстві, до зміни парадигми суспільних відносин, яка б призвела до зміни морально-етичних принципів у голові кожного громадянина, кожного з нас.
Громадянське суспільство у нас майже не розвивається. Жодного сприяння з боку держави розвиткові місцевих громад, їх колективній ініціативі. Люди зачиняються у своїх «коробках», переймаючись індивідуалізмом, пофігізмом, песимізмом, бездуховністю, заздрістю до «більш успішних і крутих у цьому житті», що їм їх рекламують щодня з телеекранів у двоповерхових маєтках з басейнами, обслугою, мерседесами та мораллю хижаків.
Люди, просякнуті такою філософією заздрості, набагато легше «зомбуються» через той же екран, коли їм вказують, хто винуватий у всіх їх життєвих бідах, хто є «ворогом народу» і заважає збудувати достойне життя. Люди з такою філософією заздрості, як лише випадає нагода пристроїтись до однієї з пірамід (влади, слави, багатства чи кримінального світу), починають зубами й ліктями торувати собі шлях усе вище й вище в екстазі марнославства, відкидаючи залишки сорому, страху, каяття за свої вчинки.
Державна політика у справі морального відродження України повинна стати самим важливим завданням, без вирішення якого ми ніколи не піднімемо економіку, добробут громадян, не вирішимо соціальних проблем, не збережемо єдність держави, а може й саму державу не збережемо.
Також дуже важливою є зустрічна ініціатива місцевих громад, активної частини небайдужого населення. Треба взятись до поступових змін у нашому суспільстві, до зміни парадигми суспільних відносин, яка б призвела до зміни морально-етичних принципів у голові кожного її громадянина.
Людина, яким би індивідуальним не був її характер, є особою суспільною і їй притаманний свого роду «стадний інстинкт». У своїй поведінці вона намагається керуватись тим як прийнято у суспільстві. Що таке - гарно, а що – погано. Що робити звично, а що - дивно. Якщо усі носять вуса, то і молодий юнак скоріш за все їх відростить. Якщо красти вважається нормально, то всі будуть цим займатись. А якщо б давати хабара в суспільстві вважалось неприйнятним, то і думки такої ні у кого б не виникло.
В сфері бізнесу у нас взагалі укорінилась психологія шашелі – гризти і гризти. Іншого не дано. Несучі балки нашого державного будинку вже хитаються, а вони тупо гризуть, доки будинок не завалиться. Як зробити так, щоб серед бізнесменів психологію шашелі перетворити на психологію бджілки? Треба відновити довіру одне до одного: «Я не краду, тому що інші не крадуть і це не прийнято. Тому можу довіряти іншим і вкладати гроші у будівництво, а не на змагання наввипередки у дерибані того, що ще не встигли розікрасти інші». Якщо у бізнесу відновиться взаємна довіра, то можна буде об’єднувати трастовий капітал у великі проекти і побудувати дороги не лише до Рені, а й до Марса. Якщо у бізнесовій спільноті відновити принципи купецької гільдії, то слово купця знову буде важити більше, ніж підпис і печатка на документі.
Сімейне виховання на жаль сьогодні мало відповідає нормам гуманістичної суспільної моралі. Наші сім’ї наразі є віддзеркаленням більшості проблем у нашому хворому суспільстві на шляху переходу від «совка» до демократичних цінностей через затяжний період дикунського і розгнузданого капіталізму зразка початку ХІХ сторіччя. І навіть якщо у сім’ї дають гарні настанови, але увійшовши у зовнішній світ і стикнувшись з реаліями зовсім інших відносин ці настанови відмирають як парникова квітка, що її винесли на мороз. Тому зміна парадигми морально-етичних настанов повинна відбутись ззовні, з боку усього суспільства і потому вже увійти у кожну сім’ю.
Наразі є потреба у написанні, опублікуванні та широкому пропагуванні у суспільстві нових ідей, зведенні морально-етичних принципів суспільного співіснування та шляхів морального самовдосконалення заради виходу нашого суспільства з того спустошеного стану, в якому воно опинилось.
Треба визнати, що ми наразі опинились у тому ж стані як за часів Руїни кінця XVII сторіччя. Нові ідеї повинні бути викладені на зрозумілій широкому колу пересічних людей (а не вузькому колу кабінетних вчених) мові. Ідеї, за якими пішли б і інтеліґенція, і робітники, і правоохоронці, і олігархи, і Схід та Захід України. Можливо для цього потрібен духовний лідер на кшталт Конфуція чи Мартіна Лютера, до кожного слова якого дослухались би мільйони.
Але ж з чогось треба починати, хтось повинен зробити перший крок. Нехай це буде лише проект, перша спроба. А потім ця ідея буде підхоплена і розвинена у широкий Національний проект духовного відродження України. Вірю, що така ідея може об’єднати усіх громадян України у одну спільноту однодумців. Але однодумців не у тому як жити і якими шляхами іти, а однодумців у тому, як поважати себе і інших, якими моральними засадами керуватись на своїх життєвих шляхах. Задля цього треба переорієнтувати морально-етичну парадигму нашого співіснування. Прийняти певний Кодекс шляхетності.
Звісно, спочатку це може бути справою одинаків-ентузіастів, які об’єднаються у Товариство шляхетних. Можливо попервах над ними будуть потішатись, буде багато критиків і скептиків. Але з часом, коли кількість таких однодумців буде зростати, скепсис поступово пройде. А на зміну йому прийде спротив осіб, яким такі люди будуть заважати жити самим за нинішніми вовчими законами. Та все ж повинен настати певний переломний момент, коли суспільна думка зміниться і жити за новими правилами стане престижно і модно.
Дослідники з Політехнічного інституту Ренсселіра, США виявили (www.sciencedaily.com/releases/2011/07/110725190044.htm), що як тільки відсоток людей з непохитними поглядами сягає 10%, їх переконання у будь-якому разі почнуть сприйматись суспільством. Усього лише 10%! Було показано переломний момент, коли думка меншості швидко стає думкою більшості. З часом переконань меншості починають притримуватись усе більше людей. І коли переконань меншості починають дотримуватись 10% населення, починаються швидкі зміни і переконання меншості перемагає ту думку, яка була у більшості до того.
Відчуття сорому - це дуже важливий фактор у суспільній поведінці. Тому що саме визнання людиною своїх гріхів ще нічого не дає. Гріхи ніби якір, що тримає корабель на місці, не даючи йому рухатись уперед. Зрушити корабель з місця може лише сором, сором за свої вчинки. Він наче вітрила, що напинаються вітром натхнення. Лише сором може зірвати корабель з якоря і надати йому прискорення у напрямку морального очищення і вдосконалення. Якщо усі навколо крадуть, то і самому красти не соромно, навіть знаючи, що це гріх. Якщо усі навколо брешуть, то і сам не відчуваєш сорому за брехню. Якщо усі навкруг переповнені нетерпимістю, ненавистю до людей з іншими поглядами, то і сам переповнюєшся такими ж почуттями.
Кодекс шляхетності має змінити критерії суспільної поведінки. І якщо більшість людей у суспільстві стане їх дотримуватись, то кожній окремій пересічній людині стане соромно не дотримуватись того, чого дотримуються усі. Не дотримання нових суспільних норм моралі буде втратою честі у очах оточуючої громади.
Головний Закон – це закон, що у нашій душі, це моральний закон! Усі інші закони, що їх приймає наше суспільство, будуть виконуватись настільки, наскільки вони і наш моральний закон будуть входити у резонанс. А для цього потрібне удосконалення і гармонізація не лише чинного законодавства, методів покарання, а й нашого внутрішнього закону, щоб він став суспільним неписаним законом, Кодексом шляхетності.
Пропоную вважати усі документи, що приймаються на Антикорупційних форумах, програмою тактичною, програмою термінового спасіння потопаючого корабля, щоб він встиг дійти до найближчого ремонтного доку. Але нашому кораблю потрібен капітальний ремонт, треба поміняти усі дошки, поїдені шашелю, бо дірки будуть виникати весь час.
А програму морально-етичного відродження України вважати стратегічною на багато років, але розпочати її також невідкладно. Психологія «Від шашелі - до бджілки» повинна увійти у кожну сім’ю, у кожний дитсадок і школу, на кожен телеканал і кіностудію, у кожен театр і витвір мистецтва, у серце кожного громадянина оновленої країни!
А тому – шануймося, бо ми того варті! На боці світла усі пов'язані між собою любов'ю, а на боці темряви усі лякаються очей іншого. Слава Україні!
Валерій Гузей, ветеран державної служби,
працював заст. нач. упр. науково-технічної політики КМДА,
депутат Київміскради ІІ-го скликання,
член міського проводу Народного Руху України,
учасник екологічної секції «Нової Країни»
19.12.2015 р.
ID:
629905
Рубрика: Проза
дата надходження: 19.12.2015 20:22:32
© дата внесення змiн: 22.12.2015 16:10:47
автор: Valery
Вкажіть причину вашої скарги
|
