Життя проходить потягом залізним,
Махають дні, прожиті, нам з вагону.
Не розумію: «Рано ще? Чи пізно?»
Думки перебираю на пероні.
Так лячно, як почнемо обирати:
Що головніше: правда чи легенди?
Вперед давно потрібно вирушати,
Ступаєм крок за кроком ми непевно.
На старті хтось вагається ще з вчора,
А хтось, за завтра, вже зустріне фініш.
Життя – то щастя, смерть – велике горе.
До дна впиваєм прижиттєву суміш.
І як збагнути? Що нам треба знати?
Та й як життя прожити у чеснОті?
Насаджені стереотипи, поламати,
В брехні, щоб не тонути, мов в болоті.
Життя все далі мчить у горизонті,
Рішучості забракло вирушати.
І між людей я чуюсь, як на фронті.
Бо їх мета – в багнюку всіх втоптати.