Коли ти йшов, на тебе, дивилась я з балкону,
Так зверхньо, як могла. Мій погляд був, як ніж.
Не вистачало лиш на голову корону.
Переступили вдвох кодований рубіж.
Ти повернув за ріг і, вперше не махнувши,
Як блискава, бігом, вже зник із поля зір.
А я дивилась вслід і, теплі капці взувши,
Пошарпала назад, у вирі недовір.
А стіни все говорять про тебе і минуле,
Нагадують мені історії смішні.
Вмивалася слізьми. Утомлена. Заснула.
А за вікном життя, у сірій метушні.
Злі протяги взяли вже інструменти в руки.
Давали свій концерт. Горіло все в мені.
І гепали дверми, фіранками закутались.
Побачимось тепер, лиш у міцному сні.
Байдужість і любов, живуть в сусідніх вулицях,
Одна чека гостей, а інша – зовсім ні.
І біля кожної хатиноньки будуються,
А де буде чия? Вирішуйте самі.