|
Якби ж то було знати Хмелю,
Кого нам сватаєш в брати!
То ми б лягли тоді кістьми!
Ми б тую ''мати'' прокляли,
Содом в "сталіцу'' принесли,
Ми б тую хвойду- роздягли,
По світі б голою пустили,
На грубу палю б посадили,
Залили б в горло їй смоли!
На Січі, Хмелю, були перли
І відьмаки, та і ченці,
Із ними сили їх небесні,
Та ти все плив по течії.
Ніхто тобі не був суперник,
Ти й сам був добрий характерник,
А бач не знав, що світ зорі,
У Чорнім лісі, на горі,
Живе стара ворожка Дагна,
Ще пам'ятають люди здавна
Прославлений її дебют,
Бо ж напророчила для хана,
Погибель поміж гір Карпат,
Там на дорозі став Захар
І камінь скелі з валунами,
У гирлі річечки стрімкої,
Їх Беркут затопив водою:
-Такий вчинив над ними суд!
Про це читачу не забудь.
-''Це я - у полі битви стогін,
Це я - згорілих селищ попіл,
Це я - гроза, що не пройшла,
Ти кликав Дагну? Я прийшла.''
Повіяв свіжий вітерець,
З імли з'явився образ схожий
На матір, що рядно пряде
І до Богдана слово мовить:
-''О Хмелю, Хмелю, вже прийшли
Два смерди, тобіш-два посли,
Вони тобі сказати хочуть,
Що Січу вашу продали.
Ти знаєш звідки вітер віє!
То будь обачніший стократ,
Як та стара сорока сміє?
Ти ж перший в світі демократ,
А тут вона, змія, воліє,
До рук прибрати ласий шмат''.
Хміль Дагні в ноги поклонився:
-''Ти нерозумного пробач,
Навчи, що маю відповісти
І чи потрібен там товмач?''
-''Поклич тих двох, що приблудили,
Повідрізай їм язики,
Щоби царицю не дурили
І сам листа їй напиши:
Мовляв-самі! Мовляв-негоже,
Козацтва більше чим панів,
Що ми і так їх переможем.
І все. Не трать даремно слів.''
Нахмурив брови, вуса крутить,
-''Не вийде Дагно, бо Сірка
До зради хилить, до спокуси,
На Крим війною підмовля.
І вже пішов ударом в спину,
А хан із нами на полях,
Тепер кричить:-''Тебе покину!''
Пригрів зміюку на грудях.
Тепер просити треба миру
І щоби з Січі не піти,
То сиву звісивши чуприну,
Згодитись, що вони-брати.''
Тут Дагна голову схилила,
В очах застигли сум і біль,
Ще раз на Хмеля подивилась,
Взяла у руки костур свій,
Не поклонилась, не хрестилась,
Взяла хлібину, надломила,
Та не мокнула скибку-ні,
Пішла, а холодом війнуло,
І сіль рознесло по столі.
1.Костур-палиця.
2.Сіль по столі-до сварки (народна прикмета).
3. Смерди - люди, які не мають нічого за душею (бідні).
ID:
609146
Рубрика: Поезія, Езотерична лірика
дата надходження: 25.09.2015 02:11:29
© дата внесення змiн: 25.09.2015 02:15:57
автор: LeGrand
Вкажіть причину вашої скарги
|
