|
- Ну от і все... Ти останній вечір полежиш у моїй шухляді, а завтра я віддам тебе вчительці, - з прикрістю промовила Женя до підручника, - навчальний рік минув і я повинна віддати тебе в бібліотеку. І відчинивши шухляду, щоб поклати книгу додала: «А ми з тобою так подружились, я читала тебе кожен день, найчастіше з усіх інших книг, я обирала тебе, твої поради були найкращі, твій урок найцікавіший». І з сльозами на очах бережно поклала книгу до інших підручників. « А знаєш, невитримала Женя, - якби ти була моя, ти б жила у найкращій шухляді, була б її королевою. Але...» І шухляда зачинилася.
- Якби ж то я була твоєю книгою, а не бібліотечною, - зашелестіла листочками книга і від непереборного суму її листочки почали жовтіти.
- Не велика радість чієюсь бути, озвався із верхньої шухляди зошит, всеодно бути тобі списаним.
- Як не має різниці?! – ти просто не був бібліотичною книгою, - обурено промовила книга, - ти потрапляєш до десятків рук і кожен тебе образити може, хтось ручкою черкне, хтось почне на тобі малювати, а хтось ї зовсім витре об тебе грязні руки, вирвить листок і кине до шухляди повної пилу та так, що навпіл ледь не розриваєшся, - і від цих слів її листочки ще більше почали тремтіти, - але мені пощастило знайти добру господарку, з нею завжди в безпеці, ні брудних рук не наслішок з моєї науки.
- Це точно, - підхопила Історія, а за нею й Географія з Літературою.
- Але я мушу покинути цю шухляду – продовжувала Книга, - і потрапити у нові руки, які можуть безжально закинути мене до компанії павуків та мишей. Це не справедливо!!!
- Та чого ти розкричалась, не одна ж ти, ми всі такі, ось я звикла, - озвалась Фізика.
- Ти завжди стаєш на перекір інших , - не стерпіла Хімія, - вона правду каже, от я колись потрапила до одного «господаря» так він мене під канапу закинув і я ледь від пилі не задихнулась. Але це ще нічого, бо мою подругу Економіку поклали на видному місці і весь рік жирні руки витирали. Жах! Після цього її навіть в бібліотеці не впізнали списати хотіли, та добрі люди знайшлися полагодили її, бо лиш пару років, як з друку вийшла.
- О подруго, це не тільки в твоєї знайомої такі пригоди були, - підхопила Українська мова, а й з моїми теж.
- І радує лише те, що хоч інколи потрапляєш до дбайливих господарів, які цінять твої знання, і хоч трохи бережуть, - озвалась і Математика.
А хвилини невпинно бігли відриваючи клаптики ночі і ось вона зовсім зникла – настав ранок. Прокинувшись Женя почала збирати книги до портфеля, щоб віднести їх до бібліотеки. «Ти дала мені знання – я тебе за це дуже полюбила, з тобою було дуже цікаво вчитися, ти розкрила мені очі на навколишній світ. Нехай тебе всі люблять так як я» - прошепотіла дівчинка і поклала книжку до портфеля.
Ось книги знову лежать на своїх полицях в бібліотеці і з сумом згадують минулий рік. Але не довго тішились книги спогадами, скоро літо минуло і їх роздали новим учням. Наша книга попала до одного хлопця, який до її науки хисту не мав. Тай взагалі він більше любив з хлопцями на дворі побігати ніж книги читати. Тож лежала рік наша книжечка з іншими книгами припадаючи пилюкою і раділа, що хоч не під ліжком з мишами. Наступною господаркою у Книги була дівчина, але це мало що змінило, бо вона вважала що й так все знає, тому читать її не потрібно. Хоча насправді з цієї науки знала лише назву та декілька речень, які почула від старшої сестри. А далі ще гірше, бо перші хоча й і не читали її, але тримали в нормальних умовах, а наступна господарка, яка навіть вирішила її вчити після першого абзацу незрозумівши смислу слова і з розгону кинула Книгу об стіну, Книга з тріском ударившись і полетіла під кровать, де й пролежала весь рік. Чого тільки вона не натерпілась, бо її сусідами стали миші та павуки. І якщо павуків вона просто не любила то мишей вона страшно боялася, адже вони могли її погризти. Та їй пощастило, бо її хазяйка кидала за кровать не тільки книги, а й недоїжені пиріжки, шкарлупу з горіхів та соняшнику, а іноді навіть хребет з риби міг упасти прямо біля Книги. Тому миші не звертали участь на Книгу, їм більше подобалося живитися цими недоїдками між сторінками книги. Отак у страху і прожила Книга цілий рік. Взагалі не розпастися на листочки їй допомогали тільки спогади про ті часи, як до неї ставилися як до накращої надруги. В думках вона линула до своєї шухляди, до Жені, до її рук, які бережливо гортали її листочки. Отак минали роки Книга потрапиляла до нових рук, які не часто голубили її. А Женя тим часом росла і вже школу закінчила і з успіхом закінчила ВУЗ отримавши хорошу професію.
Одного разу, коли Книжку після навчального року принесли до бібліотеки, бібліотекар якось досі незнано для Книги скривилась і сказала: « О яка вона вже стара, давно на макулятуру здати потрібно, з такою ніхто вже вчитися несхоче!» І безжально шпурнула її у великий мішок.
- Ой, ой що сталося! – злакано скрикнула Книга
- Як кажуть люди – це вже старість – почула Книга збоку – ти потрапила до макулатури. Як виявилось, це був огризок старої газети. Але невстиг він це сказати, як мішок міцно зав'язали і почали кудись нести і зовсім непритримуючи кинули у куток коридору біля бібліотеки.
Отак і пролежала Книга декілька тижнів чи може й місяців готуючись до найгіршого, маючи за сусідів огризки старих газет, списані зошити, такі ж старі книги та шматки різного паперу. Книгу радувало лише сонечко, яке гріло її через велику діромаху у мішку.
Одного для у коридорі почулося відлуння каблуків, які прямували прямо до бібліотеки, а отже й до мішка з книгами. Проходивши біля мішка з книгами кроки припинилися. І Книга відчула, що хтось почав витягати її у дірку в мішку. Книжка глянула на постать і щось знайоме здалося їй у цьому погляді і у цих ніжних руках. А дівчина тим часом глянула на останню сторінку, де стояли підписи учнів, яким належала книга.
- Моя, невже моя! – радісно вигукнула і притулила до грудей Книжечку,- Біологія, як же я за тобою скучила.
Так, так – це вона, Женя, Книга не мала сумніву. Ті ж самі ніжні руки, ті ж допитливі очі, що жадібно читала кожне слово і те ж добре серце. Женя швидко побігла до бібліотеки.
- Ось знайшла в макулатурі, мабуть помилково кинули її туди – промовила Женя, постягаючи книгу бібліотекарю.
- Та ні дівчино, не помилились. Хіба не бачиш, яка стара давно потрібно було викинути.
- Як викинути, - обурилась Женя.
- Отак! Викинути, стара стала, непотрібна! –одрізала бібліотекар.
- А можна я її собі візьму ?
- Бери, як хочеш! Дивачка ... – буркнула під носа бібліотекар.
Та Женя цього вже не чула, бо вона мов на крилах летіла до додому, а в руках її була вірна подруга. Їй було всеодно, що листки книги давно пожовтіли, забруднилися грязними руками та й взагалі деякі листочки під подихом вітру могли в раз розлитітися. Женя принесла Книгу додому, підклеїла сторінки, витерла плями, наділа нову обгортку – «Ну от як нова – посміхнулась Женя, - скільки ж спогадів ховається на цих листках, скільки любові я тобі віддала, а ти мені знань. Завдяки тобі я успішно здала екзамени і поступила до навчального закладу, де отримала вищу освіта, а тепер маю чудову роботу. Дякую, тобі моя дорога подруга, Книга! Пам'ятаєш я обіцяла, що поселила б тебе у цій шухляді, якби ти була моя. Тепер ти моя і я з радістю дарую тобі цю шухляду, тепер ти її королева. Правда в ній є інші книги, але ти з ними подружися і так як ти найстаріша і наймудріша, то будеш головною. І бережно кладули книжечку до шухляди проловила: «Цю Книгу звати Біологія, з неї все почалося – мої захоплення, моє успішне навчання, перемоги на олімпіадах, віра в свої сили, тому вона буде головною, любіть її і поважайте!» І невстигла шухляда закритись, як книги почали з цікавістю знайомитися з новообраною королевою, яка від радості не могла сказати і слова. Адже тепер вона не макулатура, не бібліотечна нікому не потрібна, незахищена Книга, вона тепер має люблячу господарку, вона тепер королева шухляди!
ID:
607001
Рубрика: Проза
дата надходження: 15.09.2015 23:04:30
© дата внесення змiн: 12.10.2015 21:23:02
автор: Світлана Віхола
Вкажіть причину вашої скарги
|
