І коли сонце згасне.
І коли всі зорі зірвуться враз із піднебесся,
а місяць стане криваво-червоним —
ти будеш знати:
Світ не поринув у темряву.
Світ не зник.
Не розпорошився.
Не розпався на атоми.
Світ є.
І кожного разу, як ти закриватимеш очі,
перед ними поставатимуть комети, зірки і забуті світи.
І забуті вогні загублених планет.
Ти шукатимеш їх.
У містах і вулицях.
У хмарочосах, церквах і в древніх руїнах.
Ти виглядатимеш їх в багатіях і в міських волоцюгах,
в розбійниках і рудокосих дівчатках з великими бантами на голові,
в пташиному співі, крику немовляти і гудках потяга,
в польоті чайки і в падінні дощової краплі,
в чиїхось очах...
А чи, може, душах?
Ти блукатимеш.
По бездоріжжі.
Стежками.
Дорогами.
Континентами.
І шукатимеш-шукатимеш-шукатимеш...
В музиці й мовчанні,
в травах і в безживному піску,
в домашніх собаках і в бродячих кішках,
в картинах і танцях...
У всьому живому.
І в тому, що життя дарує чи створює.
І не знайдеш.
І тоді ти підеш шукати Світло в польоті.
А чи, може, в смерті?
Ти піднімешся так високо, як лише зможеш.
Туди, де небо можна торкнути рукою,
чи розмалювати його веселками,
чи затягнути пологом сивих хмар,
чи навіть розсікти на клапті рваними ранами блискавок.
Туди, де земля стає враз забавкою, а люди - піщинками.
Та, зрештою, частенько, так і є...
Так що не лякайся — ти всього лише побачив правду.
І тоді тобі забагнеться політати.
Позмагатися з вітром,
і з яструбом,
і з Вічністю,
і з самим собою.
От тільки польоти без Крил зазвичай короткі.
Хоча, безперечно, захоплюючі.
І лише тоді, коли то фінішу залишиться менше півподиху
і сіра долівка землі от-от впаде на тебе —
лише тоді ти зрозумієш, що Світло було всередині.
Всередині тебе.
Та холодна бруківка,
як і смерть,
несе у собі
лише
Темряву.
Поэты люди разные бывают,
Иные светлые, как будто солнца лучик.
Но вдруг читаешь: вроде умирает...
Зато рождается еще один...чернушник
Вище носика, Акварелько! А то об бруківку його і подряпати можна
Тримайте ось квіточку
Marika відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Та ні - в мене ніс стандартно догори А по-іншому як - за вітром тримати не вдасться.
А це само написалося. Вчора посперечалися, що зможу скопіювати стиль подруги - вона так дарково пише: гарно, але дуже вже безнадійно. Скопіювала, досить вдало. А сьогодні вийшло ось це. Певно, ще не "відійшла" після того експерименту