''John Barleycorn'' by Robert Burns (Переклад І. Прокопишин)
John Barleycorn by Robert Burns
There were three kings into the east,
Three kings both great and high,
An' they hae sworn a solemn oath
John Barleycorn should die.
They took a plough and ploughed him down,
Put clods upon his head;
An' they hae sworn a solemn oath
John Barleycorn was dead.
But the cheerfu' spring came kindly on,
And show'rs began to fall;
John Barleycorn got up again,
And sore surprised them all.
The sultry suns of summer came,
And he grew thick and strong;
His head weel armed wi' pointed spears,
That no one should him wrong.
The sober autumn entered mild,
When he grew wan and pale;
His bending joints and drooping head
Showed he began to fail.
His colour sickened more and more,
He faded into age;
And then his enemies began
To show their deadly rage.
They've ta'en a weapon long and sharp,
And cut him by the knee;
Then tied him fast upon a cart,
Like a rogue for forgerie.
They laid him down upon his back,
And cudgelled him full sore;
They hung him up before the storm,
And turned him o'er and o'er.
They filled up a darksome pit
With water to the brim;
They heaved in John Barleycorn,
There let him sink or swim.
They laid him out upon the floor,
To work him farther woe,
And still, as signs of life appeared,
They tossed him to and fro.
They wasted, o'er a scorching flame,
The marrow of his bones;
But a miller used him worst of all,
For he crushed him 'tween two stones.
And they hae ta'en his very heart's blood,
And drank it round and round;
And still the more and more they drank,
Their joy did more abound.
John Barleycorn was a hero bold,
Of noble enterprise;
For if you do but taste his blood,
'Twill make your courage rise;
'Twill make a man forget his woe;
'Twill heighten all his joy:
'Twill make the widow's heart to sing,
Tho' the tear were in her eye.
Then let us toast John Barleycorn,
Each man a glass in hand;
And may his great posterity
Ne'er fail in old Scotland!
Мій переклад:
Колись царі давним-давно
Склали свій закон
Що мусить померти Джон
ячмінне зерно
Вони схопили його у плуг,
Присипали землі
Клялись вони, що згинув Джон
Злічені його дні
Але прийшли весняні дні
Почали лити злив:
Джон ячмінь повстав з землі
І сталось диво з див
І як ніколи він зміцнів
Від спеки літніх днів
Гострими списами на голові
Лякав він ворогів
Настала осінь м'яко
Коли він всох і зблід
І свою голову опустив
І здався в полон бід
Він знемагав й геть збіднів
Він в'янув крізь роки
І тут почали вороги
Показувати гнів
Взяли вони гострі списи
І збили його з ніг
Зв'язали швидко на вози,
Як грішника за гріх
На землю кинули його,
Дубасили з всіх сил;
Підняли і на вітер,
Щоб той його крутив.
Води у яму налили
Що вже не видно дно
Або пливи або тони
Джон ячмінне зерно
На землю кинули його,
Вчинивши гірше зло;
Допоки в тілі тліє дух,
Кидали всюди знов.
Спалили в полум'ї вони
Мозок його кісток;
А серце мірошник трощив
Його розтер в пісок
І взяли серця кров його.
І пили без кінця.
І як вони ще більше п’ють
Радіють і серця!
Джон Ячмінь сміливим був
Шляхетна в нього кров
І як скуштуєш ти її
Відвага прийде знов!
Приносить радість він усім
Все горе віднесе
І навіть серце заспіва
В вдови, що сльози ллє
Нумо за Джона вип'єм ми
За Джона кожен п'є
І хай його великий рід
В Шотландії живе!
