Вона знову плаче, бо дощ. А він зачиняє вікно,
Приносить їй теплий светр і вже наливає чай...
І як ти йому поясниш солодку свою печаль,
На шибці з крапель води красиве німе кіно.
Що так співзвучні тобі потоки води на склі,
Коли в сивих бородах хмар ховається крик далини
Здається, зникнуть за мить і рама, і півстіни-
І вийдеш собі у дощ, розчинившись в його теплі
Та ти просто кажеш: \\\"Дощ. Так сумно мені чогось \\\"
А він тебе пригортає і в скроню цілує:\\\"дурна\\\"
І так і не зрозумівши, у чому його вина,
Спокійно засне, мов справді нічого не відбулось
