Вона знову плаче, бо дощ. А він зачиняє вікно,
Приносить їй теплий светр і вже наливає чай...
І як ти йому поясниш солодку свою печаль,
На шибці з крапель води красиве німе кіно.
Що так співзвучні тобі потоки води на склі,
Коли в сивих бородах хмар ховається крик далини
Здається, зникнуть за мить і рама, і півстіни-
І вийдеш собі у дощ, розчинившись в його теплі
Та ти просто кажеш: \"Дощ. Так сумно мені чогось \"
А він тебе пригортає і в скроню цілує:\"дурна\"
І так і не зрозумівши, у чому його вина,
Спокійно засне, мов справді нічого не відбулось
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=595499
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.07.2015
автор: мирослава