Місяць світить, зорі сяють,
у дворі коти гуляють.
Прошмигнула сіра мишка,
а за нею слідом кішка.
Мишка в дірочку забилась
і від страху затрусилась.
Киця всілась біля нірки
для нічної «перевірки».
Скаче, в’ється, завмирає,
думає, що щось спіймає.
І в ту дірку заглядає,
рада, що вечерю має.
Жде, терпить, не вередує,
впевнена,що посмакує.
Ще й у вус собі сміється:
«Повечеряти вдається».
Але мишка – шкряботушка
настовбурчила вже вушка.
Всі ходи перебирає,
як з біди тікати має.
Перед цим була пригода.
В хмурий день, у непогоду
викинув хтось з сала шкірку,
затягнула її в нірку.
Поділила на шматочки
і для сина і для дочки.
Коли шкірку пожуєш,
запах мишки відведеш.
Та розклала ці кусочки
у темнесенькі куточки.
Дістає лише тоді,
коли бути вже біді.
Взяла її в рот,а лапки
ще й натерла, ніби тапки.
І жбурнула прямо з дірки
залишок тієї шкірки.
Киця шкірку підхватила
І чимдуж поволочила.
Мишка з нірки вибігає,
в другий бік собі тікає.
Заспокоїлось серденько,
то й промовила тихенько:
«Як у лапках не держав,
не кажи, що упіймав.
Хоч і зубки нагострив,
не з’їси, як не зловив».
Хоче миру сіра мишка.
А чи згодна буде кішка..?