Є у мене друг Петро
Така біда у нього,ого-го
Каже,не любить його ніхто
А яке ж солодке,те жіноче тепло
Де ж моя мила,хто вона хто?
Не розуміє і лютує,б'є себе в чоло
Неначе один жоднісінький,на все село
Думає,ніхто не розуміє самотності його
Чи краще жити в лісі? Все одно.
Хто ж почує гарячий стукіт серця мого?
Невже і справді всі байдужі до нього?
А може винен ти сам, друже Петро?
Адже режисери ми самі життя свого
А наші думи, є дзеркалом всього
Подивись на світ, не через скло
Не бійся змін,віджени від себе зло
І в душі,назавжди оселиться добро
І відкриється,для тебе,не одне вікно
А любов і щастя, не мене дому твого
Тільки повір у себе друже Петро!