А він пішов у ті краї
З яких не вернуться ніколи..
Не вберегла.. та й він не зміг
Життя лишити у своїх долонях…
Ти бачиш, Небо, припадаю до землі
І сльози ллються бистрою рікою..
Не вберегла.. а він зберіг!
Обіцянку не здатися без бою..
Останній бій, все бачив Бог:
Не плакав, не боявся, повний сили..
Стояв, хоч біль дійшла вже до кісток..
Тоді і навіть губи не тремтіли.
Вогонь й вогонь. Сніги й сніги…
І навкруги червоні плями,
А він поліг. Життя не до снаги..
Потягли тіло без душі полями..
Коли смеркнуло – пролунав дзвінок..
То його Матір рідну сповістили..
Сказали, що у Рай пішов синок
Так він не раб - його туди пустили.
І Мати ницьма полягла додолу..
Цей біль нестримний серце розривав..
«Куди ж пішов.. хай вернеться додому,
Як сталось так, що вже його нема!?»
Волосся вмить сріблястим інеєм покрилось
І тіло постаріло не на жарт..
Тоді слова і в мене закінчились
Щось говорити вже було не варт..
Пробачте, Мамо, я не пригледіла..
Війна сильніша за любов мою
Не вберегла .. а відпустила
Свого сокола, доленьку свою..
Я чула, що Герої не вмирають..
Вони оберігають нас усіх.
У серці лик їх проростає..
І чути навіть їхній сміх..
І мій Герой ніколи не загине.
Він жити буде завжди у війні..
Дотримав слово і тепер отримав
Цю славу вічну на Землі!
