дозволяєш собі не уникати повторень ніби мантр тибетських монахів поцілунків глибоких задушливо-ніжних
як тільки ми забуваєм слова починається осінь круговертю сотен тисяч мовчань ув обіймах вибухає зливами
і я не знаю яка є на те причина
що я знову і знову закохуюсь у твоє позолочене сонцем волосся
а воно від того чорнішає..
щоранкова обіцянка повертатись таким як учора як позавчора як до
під вечір тьмяніє і кришиться голос ніби крейда в долоні навпіл розламана
а я сміюся якомога відвертіше голосніше
я наламую з себе йобнуту
дівчинку що біжить за м'ячем і не бачить як на неї летить автівка..
в'януть квіти в передчутті невгамовної спраги млосно виснажливо мружачись
затамовують подих - і спалахують ніби остання цигарка - жадібно
цілюсь димом у тебе - губи пом'якшуючи заокруглюючи
"я_тебе_кохаю"
в той момент як водій тисне на гальма.
