живу? — навряд, скоріше, не живу —
рахую дні, не знаючи до чого.
хоча... тебе б побачити вживу
я мрію серед Києва нічного,
ранково-літнім затишком Черкас,
чи пообіді десь на тихій лаві
в обіймах Лева, в місті, щоб для нас...
та байдуже! у Празі, чи Варшаві.
пливу ні за, ні проти течії,
а радше, вглиб — вважай, що потопаю.
такі холодні води — нічиї,
без сонця, бо воно лиш зверху, скраю.
ніхто не гріє рибу, що на дні,
без світла й теплих водяних потоків
вона осліпне в темній пелені...
і люди так — не люблять душ глибоких.
лечу... уже не відаю куди:
то вбік, то вниз впаду, то [зрідка> вгору.
веди мене, мій птах, десь приведи —
на райський острів, чи пекельну гору...
та по дорозі не забудь і про життя,
де будуть радісні й щаливі миті,
де будуть діти і вона, і я,
турботою й любов'ю оповиті.
04.05.2015
"живу? — навряд, скоріше, не живу —
рахую дні, не знаючи до чого.
хоча... тебе б побачити вживу
я мрію серед Києва нічного,"
так ніжно
наче про мене...
Микита Баян відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
ну.. якщо Ви нещодавно змінили ім'я, то можливо))
Дякую!
Ооооууу... 
"вона осліпне в темній пелені...
... 
Змістовний! ГЛИБОКИЙ вірш!!! 
Але - ВСЕ БУДЕ ДОБРЕ!!! 
Дякую, Малинко! 
