В бамбукових хащах блукають дощі,
Застигнувший місячний слід у росі,
Лиш краплі рубають стебло як ножі,
І пишуть послання на свіжім листі,
Як Небо сумує весь час без Землі,
Віками розділена їхня любов,
Їх відстань вимірюють в тисячі лі*,
А сум - у мільярди забутих промов,
Співають для них без упину птахи,
Дерева будують драбину з гілок,
Смарагдом покриті рослини й мохи,
Блищать діамантами сотні зірок,
Все мертве й живе вже чекає на них,
Забувши про ранні грудневі сніги,
Та чутно у небі лиш втомлений грім,
Під звуки якого проходять роки,
І крапають сльози з небесних очей,
Як привід забути сакральне чуття,
Як часто з чужих нездійсненних речей,
Складається наше прекрасне життя,
В бамбукових хащах блукають дощі,
Застигнувший місячний слід у росі,
Лиш вічне кохання читає вірші,
Як завжди приходить воно навесні.
*лі - китайська одиниця вимірювання довжини, приблизно 500 м.