Я не живу, душа ледь ледь жевріє
Шматує душу смуток, наче ніж
За хлопців, що любили Батьківщину
Й життя віддали- знаю "не за гріш".
А діти їхні, чи батьки старенькі,
Бідують, вдови плачучи живуть
А інші, віли й дорогі автівки
Скуповують, себе " не бережуть"
Із ранку ходять в Раду на роботу
А на обід у модний ресторан.
І знову тиснуть кнопки, аж потіють,
Один за трьох,- химерний балаган.
Їм байдуже: хвороби, голод, холод
Їх не чіпає смуток Ваш і біль.
Вони прийшли, себе щоб збагатити
І в їх очах я бачу тільки хміль.
