Вже запалились.
Мов вікна багатоповерхівок,
Що фліртують, підмигують в сутінках.
По дахах збились,
Тривожачи ластівок,
Плекаючи майбутнє на руках.
А треба завше бути сильними.
Не те, щоб кременем, не надто каменем.
Ледь-ледь кришитися.
Горнути душі руками стерильними,
Не прикриватись вуаллю й іменем
Й не надто часто молитися.
Трохи стомились.
Мов сильно заплакані очі,
Що геть пересохли від надлишку солі й води.
Привстали, схопились,
Бо десь запищав тамагочі…
Трохи проспим і збиратимемо плоди.
Бо треба завше бути мудрими.
Не те, щоб сивими, та й не старечими.
І все ж, триматися.
Не прикидатись занадто хворими,
А нишком-тихо під ковдрою ввечері
Кохатися.
23.09.2014.
