Негарна дівчинка
Межи дітей, що граються в гурті
Вона для всіх як жабка-волоочка.
Заправлена в труси благесенька сорочка
Кучерики кілечками руді
Розсипані, рот довгий, зубки - криво,
Обличчя риси гострі, некрасиві.
Хлопчиськам двом, одноліткам її
Батьки купили по велосипеду.
Сьогодні хлопчики припались, як до меду,
Гасають по дворі, забувши геть її,
Вона ж за ними бігає по сліду.
Чужа утіха, так як і своя
П’янить її, а серце в небо рветься,
І дівчинка у захваті сміється,
Охоплена принадами буття.
Ні тіні заздрості, ні наміру лихого
Іще не знає це дитя святе.
Їй все на світі, як нова дорога,
Таке значне, що для сліпих пусте.
І я не хочу думати-приймати,
Що буде день, коли вона ридати
Почне й побачить, що і поміж всіх подруг
Вона всього лиш бідна погануля!
Не може в серце ж погляд бить, як куля,
Не розірветься зразу ж від напруг!
Так вірить хочеться, що чистий цей жар-пломінь,
Який у глибині її горить,
Весь біль свій сам, один переболить
І перетопить цей найтяжчий спомин!
Хай риси ці далекі від краси
Й немає чим їй полонить уяву,
Зародкова в ній грація душі
Святкує вже, співа свою появу.
Якщо ж це справді так, то що тоді краса,
Чому її сприймають всі, як воду в спеку?
Чи глек вона, де гаснуть небеса,
Чи це вогонь, що мерехтить у глеку?
..........................................
Некрасивая девочка
Среди других играющих детей
Она напоминает лягушонка.
Заправлена в трусы худая рубашонка,
Колечки рыжеватые кудрей
Рассыпаны, рот длинен, зубки кривы,
Черты лица остры и некрасивы.
Двум мальчуганам, сверстникам ее,
Отцы купили по велосипеду.
Сегодня мальчики, не торопясь к обеду,
Гоняют по двору, забывши про нее,
Она ж за ними бегает по следу.
Чужая радость, так же как своя,
Томит ее и вон из сердца рвется,
И девочка ликует и смеется,
Охваченная счастьем бытия.
Ни тени зависти, ни умысла худого
Ещё не знает это существо.
Ей всё на свете так безмерно ново,
Так живо всё, что для иных мертво!
И не хочу я думать, наблюдая,
Что будет день, когда она, рыдая,
Увидит с ужасом, что посреди подруг
Она всего лишь бедная дурнушка!
Мне верить хочется, что сердце не игрушка,
Сломать его едва ли можно вдруг!
Мне верить хочется, что чистый этот пламень,
Который в глубине её горит,
Всю боль свою один переболит
И перетопит самый тяжкий камень!
И пусть черты её нехороши
И нечем ей прельстить воображенье,-
Младенческая грация души
Уже сквозит в любом её движенье.
А если это так, то что есть красота
И почему её обожествляют люди?
Сосуд она, в котором пустота,
Или огонь, мерцающий в сосуде?
1955 рік
ID:
566436
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 13.03.2015 19:15:25
© дата внесення змiн: 15.03.2015 06:07:44
автор: leoniddebelyy
Вкажіть причину вашої скарги
|
