Ти just повинен здогадатись,
Повинен поруч бути й все.
Я так боюсь тобі зізнатись,
Що це кохання в м'ні живе!
Мені так страшно, я безсила
П'ред почуттями, що німі.
Та ти не мій, хоч і красивий...
Від тебе в мене лиш листи.
Забути? Думала, що можна,
Але вартуєш ти у снах.
Слабка я стала і безбожна,
Тебе чекаю на мостах...
Сама ходжу по ним даремно,
Бо є місця, що лиш для двох...
На тому березі ти певно,
Ти - там, де світло, там, де Бог...
Ти - там, мене там вже немає,
Мабуть, ніколи й не було.
Нащо ж м'ні так багато жалю?
Розплата за яке це зло?
Чекаю. Вірю. Й так щоночі.
Навіщо, скажуть. Й справді, why?
Це ж звідки стільки сльоз у очах?
Де ж взяти сил на "прощавай"?
І як змиритись, ти не кращий?
Як змусити себе ожить...
Якщо помру - мене пробач ти,
Це ти за вічність, я - за мить.