Все що у мене є - твоя заслуга!
Може не став кращим для тебе,
І від того моя велика туга.
Та нехай...уже не вернеш того себе.
Не раз грім будив мене темною ніччю,
Нащастя,ти поруч була завжди,
- Не бійся,сонце,-говорила ти мені
А я обійняв тебе крепко і сказав: -"Мамо,не іди"
А чи помниш ті ясні дні,
Де пташки над землею літали.
Де ще похмурий дощ не порушив іделії
Яскравих днів,і все вокруги...
Роки ідуть,а зорі світять,як і раніше,
Вони не згинуть,хоч і сонце їх затьмарить.
До матері любов не згине і після смерті,
А буде жити вічно в тій зорі,попри блакить,яскравій
Що слова мої,що вірші?
Відкиль вони ідуть...напевно із душі
Руку протяни,і пуслухай серця стук.
Як завмирає на секунду при кожному ударі.
Не говорив тобі,що люблю.
Що люблю до загину!
Гордовита людська душа
Говорила - ні,в протеріч мені.
Те,що глибоко в мені - віддаю тобі!
Рядки віршів,які родились в голові,
Через душу пропустю,
Напишу,і тобі присвячю.
Що таке час,коли проводим його разом,
Його не існує,і ми цьому раді,
Бо в хвилини щастя - це зайва річ.
То ж забудим ми про нього.
Дякую,мамо!За яскраве світло,
яке ти дала мені,за шлях в життя!
Нехай несправедливе воно і добра в ньому мало,
Та яскрово-жовтий факел в темноті не загублю!
ID:
558112
Рубрика: Поезія, Присвячення
дата надходження: 08.02.2015 10:31:26
© дата внесення змiн: 11.02.2015 15:04:39
автор: Edgore
Вкажіть причину вашої скарги
|