А хто ти є? Не вартий навіть миті цього суму,
Світ не повинен руйнуватись через тебе,
Ти захотів піти – іди. Та пам'ятай,
якщо ти хочеш йти, то йди,
тому що хочеш, не тому що треба.
Іди. Босоніж по тонесенькій цій кризі.
Світ не впаде, світ не моргне і оком.
Бо твоє серце кригою подібне криці:
Не тане, а якщо й розтане,
то вир і з’єднання води із оцтом.
Іди. Тікай. Як розчиняється із часом післясмак,
Закований у фрази, виміри, хвилини,
Зі сну важкого – наче до пліч в снігах
Летиш. А вітер - шовк, немов життя в руках,
яке ти мнеш та душиш, що є сили.
Іди. Метафори - не кращі аргументи.
Як зайва кома, поміж нас сумнівна відстань
Про все, що я кричу, тут пару строф напишу.
І все. Завіса. Можливо,
то така нікчемна наша дійсність.
І сенсу в ній нема. Пуття в ній мало.
Що встигли вигадати - те і пожинаєм.
І фізика програла метафізиці,
А ми? А ми давно програлі, бо маємо за перемогу
давно вже сповнені бажання.
А ти клянеш цей світ, бо надто молодий ще.
Все поетичне дійство назване гріхом.
Забудь про це. Іди, коли так волиш.
Ступай по тих місцях, де величаві
в своїй ганьбі були Гомора і Содом.
