Почався новий день, закінчилась весна
І осінь вже прийшла, не запитала дозволу вона.
Вже вкотре серце знову у дрімоті,
Вже вкотре гірко в безтурботі.
Туга, жаль, в душі печаль...
Все гіркне, стогне, знов відчай...
Не розпочавшись вмить скінчилось все,
Що так плекала й вірила в святе.
Вже вкотре все розбито вщент...
Та вірила в блаженний той момент
Не мріяла, о,ні, вже ні!
Я просто вірила в щасливі дні!
Вже звикла, звикла я...
До болю в серці, що як печія.
Я вірила, чи вірю зараз?
Повірю я тепер в розчарування галас!
Хто заховав, хто вкрав, хто оглумив?
Любов і щирість почуттів.
Чому віддавши душу і тепло,
Від розпачу схиляєш ти чоло
Як боляче відчути в серці порожнечу
Щораз спустошують, знесилюють і брешуть,
Щораз крадуть твоє тепло, загрязши в блуді,
Запитуєш: а де ж своє? Не було і не буде!
Як злодії втікають вкравши,
Без слова й звістки завше.
А ти - одна, лишаєшся одна,
Самотня, одинока сирота...
Ти хочеш вірити, але кому, кому?
Всі повністю погрузли у пітьму!
Відкрити серце хочу я!
Без розпачу і болю хочу жити я! З тобою...
Втомилась я одна...
Що,що? Ти кажеш: любові вже нема?
Та не любові, ні!
Тебе нема...давно нема...
Ти просто звір, але і в того є
Чутливість і чуття своє.
У світовій гонитві за грішми
Ти мертвий став поміж людьми!