Вона вважала вальс за танець суму,
Та вряд чи можна втнути наодинці
Його. Це ж фатум, від якого пусто?
Це ж ним здіймаємо ми вир в глухій криниці?
Минула річниця, уже другий січень,
І знов летимо ми круг наших орбіт.
В мелодії вальсу, з дощем цього світу
Ми справили рік – то, либонь, одболить.
В січневих морозах застигли навічно.
Їх криж’ні обійми. І ми – десь у них.
Хоч будуть віки ще по тому всіх вчити
Щоб в крижанім серці любов берегли.
Не знаний м’ні відчай, хоч в ньому я суть,
Зі мною він завжди, ятриться тугою.
Живу – і я знаю, що хибно іду
Наосліп, у небудь, лишень за тобою.