Не схиляюсь, а отже , стою,
Час розгонить зневіру степами.
Ще надіюсь, та вже не люблю
Всіх акторів державної драми.
Знову мічені карти з колод,
Знов тасовка, тусовка, розклади,
Всі руками двома за народ,
А насправді за теплі посади.
Дуже довго світанок встає,
І роса нас ніяк не умиє.
Чи терпіння в запасі ще є,
Хоч в брехні, як в болоті, по шию.
Так роки за роками й спливли,
Чи ж пророки месіями стали?
Може долю нам мойри сплели
Із ниток, що наостанок мали?
Може в черзі за щастям людським
Не спитались: «Ну, хто тут останній?»
Так за ким же ми в ній , так за ким?
І кому заспівати осанну?
