Вони мовчки повзли і земля затепліла ,
Відчувалось , що скоро зародиться схід ,
Але все повільніше , бо зболене тіло ,
За одним вже давно закривавився слід.
Два розвідники , два , що ще вчора у школі
Поряд вчились, старались за класним столом,
Той , хто зліва сидів, називався Микола,
А побіля вікна - того звали Петром.
Все навпіл, як буває, дружили, злітали
На санчатах згори і ходили в кіно,
"Если завтра война", "Три танкиста" співали
І пишались на грудях стрілецьким значком.
Так роки за роками, в плечах помужніли,
Клас останній, десятий , ішов до кінця,
Командирами стати обидва хотіли
Та не вірилось зовсім, що завтра війна.
Не збулось. Не судилось. Недільний світанок
Відмінив всі свята, скасував вихідні,
Двадцять друге число і слова Левітана.
Те, що досі було-наче в іншім житті.
Військкомати гуділи в диму тютюновім,
Кожен першим потрапить хотів на фронти,
Щоби вибити зайд із своїх територій,
Захистити те щастя, в якому жили.
Приписали по року, одержали зброю,
І вагони на захід. В сльозах матері.
В перший бій свій вступили в снігах під Москвою,
Били німців під Харковом, в Клєтській, в Орлі.
Все було: відступали , оточення, втрати,
Воювати навчилися - фронт повернув,
А Миколі все снились сестричка і мати,
Батько й мама вві сні зустрічались Петру…
...Біг вівчар. Кров вдаряла в треновані ніздрі,
Сніг стогнав від ударів солдатських чобіт.
Підіймалося сонце в розтерзанім лісі.
Йшло змагання зі смертю. Погримував схід...
ID:
548653
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 04.01.2015 09:09:15
© дата внесення змiн: 04.01.2015 09:09:15
автор: abba
Вкажіть причину вашої скарги
|