Міс Фантазіє, де ж то поділась Ваша Ввічливість,
Де ж те Сонце в небі сіро-білих стін, що серце їсть...
Ваші дотики пера, що часто змішані із чаєм, —
Вмить торкаються мого чола, цілуючи навзáєм...
І слова, що м'яко линуть з Ваших теплих вуст-емоцій,
Глушать всі шторми та бурі [спинять їх на першім кроці>.
Та якщо мені потрібні будуть чорні зливи й грози —
Також слухатиму ДИВО-рими між нічної прози.
Десь між віршів та вітрів Вона росою зникла вмить.
Де тепер знайти її дощі? Хто-небудь підкажіть!
Променем надії хай засяє вранішня зоря,
Обрієм натхненних слів наповниться душа моя.
Міс Фантазіє, де ж то поділась Ваша Ввічливість,
Де ж те Сонце в небі сіро-білих стін, що серце їсть,
Де ті наші ночі й ранки із хмільним доволі чаєм...
Вже давно ми з Вами так світанки й дні не зустрічаєм.
Поверніться, поверніться не на мить!
Я люблю, коли Вона мені дощить...
28.11.2014