Травневі свята несли з собою відпочинок і урочистості. В Олежчиній свідомості своє ставлення до дня Перемоги і святкового параду. Олег пригадав молодого хлопчину, з яким мав випадкову розмову. Юнак розповів, що дід його, фронтовик, ніколи не ходив на паради. І взагалі, в сьогоденні, люди, які дійсно брали активну участь у воєнних справах, лишені здоров’я. Тому, святковий гомін – це те, чого найменше хотілося б їм чути.
В обмірковуванні цих слів, Олег занотовував свої думки, які в майбутньому були опубліковані в колективній збірці, присвяченій дню Перемоги.
«День за днем линуть поволі роки, як на полицях запилені книги присвячені тим давнім годинам, тихо стоять у гавані людського розуму печальні спогади очевидців. Як давно це було… так давно, що здається і не плюндрував землю прадідів загарбник, мов і не йшов на вірну загибель відважний солдат, наче і не тужили великомученні серця материнські, все це забуто, неначе ніколи і не було. Збігали сторінки в календарі, минали повені і засухи, змінювалися одні покоління на інші.
Ожила весняна травичка на полях колишніх запеклих боїв, міцно пускаючи своє коріння в скривавлену землю. Все змінилося, і лише біль в очах тих, хто пройшов распронажахливе семикружжя війни, залишається невгасимим.
Весняний ранок, світлий, погожий, затаїлася тиша в очікуванні свята. Через кілька годин завирує по околицях рух, наповниться місто радісним парадом, гучними закликами та заздалегідь підготовленими промовами. І все начебто вірно: вшановують ветеранів, згадують загиблих у борні, не забувають і віддають належне новому, юному поколінню. Але чи могли дійти, бодай магічні слова промовців, коли їх погляди направлені на годинники, а думки літають десь далеко у власному дозвіллі.
Ні, не тут, не тут, серед святкуючих сьогодні моє серце. В інший політ благає моя душа, – подумки відчував Олег, – і серце і душа моя десь там, далеко, з-за обрію, де не чутно ні звуків маршу, ані галасливих розмов серед рядів святкового параду, там, де в боях падали під кулями рідні солдати. Там мій смуток і журба, жалоба і туга, радість і подяка, там, де свій вічний дім знайшли герої, що подарували нам мирне, сьогоденне небо. Тільки вітер їм стиха наспівує в день Великої Перемоги.
Зігріто пам’яттю і сумом,
Печалем тужливих родин,
Героям став назавжди домом
Житлом вкорочених годин.
ID:
538147
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 20.11.2014 00:08:40
© дата внесення змiн: 20.11.2014 00:08:40
автор: Лiлiя Cтacюк
Вкажіть причину вашої скарги
|
стоїть питання - чому? Чому людям не живеться у мирі??? 
На все добре пані Лілія...
