Все тимчасове. Розумієш це
Лише тоді, коли життя минає.
Де ділась вічність? Майбуття щезає
І зморшками пооране лице…
Любив її. В любові на віки
Своїй коханій клявся бути вірним.
Та час минув нестримний, непокірний,
А я прошу у іншої руки.
А ця рука вже не така легка
На відповідь, як це бувало вперше.
І вже не вірить сліпо чиєсь серце,
Бо пам’ятає в квітах шипака.
*********************
Минає час і вік наш промайне .
Що будувалось на віки – зруйнується
І знову кимось, інший дім збудується,
Та і його ця черга не мине.
Мої сусіди збудували дім.
Сучасний, модерновий, повний шику!
Влетіло їм в копієчку велику,
Та вже немає кому жити в нім.
Ради дітей старалися батьки:
Як прокляті – над силу заробляли,
Собі здоров’я зовсім підірвали,
А діти в чужині знайшли кутки.
7 листопада 2014 р.
Люди свої зусилля не на те направляють... Все одно в могилу із собою нічого не забереш. Для того, щоб нормально жити, не треба "повно шику" - а здоров'я, дах над головою, хліб на столі та любі люди поруч. Хіба ні?
dovgiy відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Так. Правду кажете. Але, як бачимо:між людьми споконвіку точиться запекле змагання: хто кого переплюне! Живуть не по розуму, а по гонору.
Щось Вас, пане Петре, довго не було чи мені здалося? Рада Вашим новим творам, хоч вони і про сумне, але втішно, що натхнення і мудрість з Вами. А у мене "Троянди кохання" заспівалися: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=536517 Ви колись текст похвалили були...
dovgiy відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Точно заметили. Меня не было. Было очень трудно. операция позади... Восстановление подвижности рук очень вялое: цены на лекарства - запредельные, а пенсия - мизер...
Спасибо Вам, Танюша, за внимание!!!
