Блукали у однім краю сліпці,
Звела їх доля всіх до купи тісно збитись,
Тримали міцно одежин кінці
Один у одного, аби не розгубитись,
Вервечкою ходили ті сліпі,
Просили їжу, гроші і на ніч обитель.
Так сталося - на ринку у товпі
До тих сліпих прибився зрячий предводитель.
Водив незрячих зрячий поводир,
Вони із ним всі небезпеки обминали,
А за опіку і за гострий зір
Сліпі пожертв йому частину віддавали.
Одного ранку йшли сліпі за ним,
Назустріч хтось - звичайний злидар, волоцюга,
Та зупинився й голосим ясним
Сліпих спитав: - За що спіткала вас недуга?
- Грішили ми, та кожен за своє, -
Відповіли сліпі і заридали ри́дма.
- Хто відібрав, вам знову зір дає, -
Поку́та прийнята, і знята ваша стигма.
Так їм сказав і далі крокував,
Вони ж за ним і кличуть: - Батько, Отче, Вчитель!
Якщо ти нам гріхи подарував,
Будь з нами - зрячим також треба предводитель!
Та пізно - зник, немов і не було.
Сліпці ж колишні між собою зговорились:
Іти разом і в місто, і в село
Розповідать, як каяттям вони зцілились.
Тут поводир старий заговорив:
- А що ж мені тепер?! - І слухати не стали:
- Тепер нам не шукать поводирів,
Ми зрячі і свої гріхи спокутували!
Прийшли сліпці колишні у шинок,
Радіють щиро - серце пісні хоче й свята,
В шинку ж питво - і за ковтком ковток
Вони п'яніли і валились брат на брата.
Лиш поводир старий в шинку не пив,
Чекав, щоб упились і впали під столами...
Тоді ж прозрілих знову осліпив -
Й відтоді водить він сліпців попід тинами.
2014
Дякую, що пояснили, тепер все зрозуміло... і нічого там вірш Ваш не корявий, то мозок у мене марципановий погано думає
Максим Тарасівський відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Ні, я не те мав на увазі, вірш дійсно важко читається. Треба його динамізувати. П.С. Поводир - не так собі той, хто водить сліпих. Власне, сліпота - не так собі відсутність зору. Втім, це ж а-ля притча - тут "не все є тим, що Вам здається, але й не все не тим не є"
Максим Тарасівський відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, Анно. Дійсно, доброго тут небагато, але життя є життя, і люди використовують інших людей як засіб, самі час від часу перетворюючись на засіб для інших.
Повчальна притча ...але я трішечки заплуталась Сліпі ходили з поводирем, зустріли злидаря (Бога в обличчі людини?), він сліпих зцілив і зник. Прозрівши, "сліпці" відмовились від поводиря і пішли в шинок. Коли вони понапивалися, їх знову осліпив... але хто? В останньому катрені звучить так, ніби це зробив поводир... але звідкіля в нього така сила?.. зцілював же злидар? Поясніть, Максиме
Максим Тарасівський відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, Жужо Марципанівно. Злидар, жебрак - звичайний образ для Того, Хто може зцілювати. Осліпів - так, старий поводир. Прозрілі сліпі просили злидаря стати їх предводителем, але Він відмовився (адже акт зцілення мав би їм показати, Хто є поводир справжній, пастир добрий), а від старого поводиря сліпці відмовились самі. Але старий поводир не хотів втрачати свій шматок хліба: тому він пішов за ними і, коли вони сп"яніли, осліпив їх. Для цього надзвичайної сили не треба - на відміну від повернення зору сліпим. Якщо Ви дивилися, наприклад, "Магнат з трущоб", там це надзвичайно добре показано... На жаль, мій задум отримав дещо коряве втілення. Може, дещо перероблю. Дякую.