Хіба ти не бачиш, що я за тобою стою?
Хіба не тремтять на плечах мої стомлені руки?
Не чути тобі ці заховані, лишені звуки?
Я поруч іще, та нарешті для тебе мовчу.
Ти мед і болото, розчинені разом у склянці.
Ти біль, гіркота, що поєднані з радісним ромом.
Ти те, що вражає до смерті все знову і знову.
Ти сон – уникаю вночі, знову прагну уранці.
Не бачиш, не чуєш. Ти той, хто для себе в собі.
Хто спробував віру і знову уперто не вірить.
Ти той, хто для когось ніколи нічого не змінить.
І люди навколо для тебе глибинно пусті.
Я поруч іще, та нарешті для тебе мовчу.
Хіба не цього ти хотів, не сказавши ні слова?
Я знак у тобі, я для тебе прихована змова.
Хіба ти не бачиш, що я за тобою стою?
