Хитаються, мов тіні під вікном,
Протягують біленькі рученята голі
І мисочка уже з дірявим дном
Побита і пощербана валяється вже долі.
Все продали: худібку, одяг, дім.
Все виміняли лиш крихту хліба,
Щоб діткам було їсти, хоч своїм
А потім все надіялись на манну з неба.
Зима прийшла, так швидко і фатально
І чорні тіні по снігу бредуть,
Віддавшись долі на поталу бездиханно –
На кладовище їх уже ведуть..
Та тіні ці невинні, бо лиш жить хотіли
Надіялись до праці стати, як обнов.
Вони лиш жертви влади безневинні.
Та головне, щоб це не повторилось знов.
