Розіп’яли!Пустили голу в світі мандрувати,
Забрали серце , вирвали язик,
Ще й не забули націю зламати ,
Ярмо повісити, в якому звик.
Народ вкраїнський ,змучений віками,
Знедолений ,забутий на землі,
Колись виблискував козацькими шаблями,
Тепер ховає ножики малі.
Тепер не зветься він уже вкраїнським,
Він вільним став, від матері утік,
Колись він був міцним і неподільним,
Та відлік братньої любові стік.
Забули хто ми і чиї ми діти,
Забули мову , ще від Кобзаря,
Від сорому нам не подітись
Чужинців носить українськая земля.
Чужинців з мовою чужою,
Своєю говорити ж не престиж,
Та ми подумаймо: великою ціною
Далась нам мова – світу дивовиж.
Кохання , щирість , біль , прохання ,
Усе вона сказати може,
То чому ми з самого рання
Її багату під подушку ложим.
Та вистачає вже її топтати,
В кайдани закувати – гріх ,
Невже не можна гідності нам мати?
Країну будувати нам не слід?
Сади квітують , нехай й квітне мова,
Вливається у ріки голосів,
Скажи лиш слово , ніжне слово!
Поклич ним рідних дочок і синів!