Вітер дихає косовицею -
Чебрецем;
Небо свариться грозовицею,
Б'є дощем...
Десь між хмарами -місяць човником
Без весла;
Стане дуб моїм тихим змовником
Край села...
Втаємничу його про райдужне
І сумне,
Розповім йому , що небАйдуже -
І мине;
Шепотітиму, нерозказане -
Що в думках...
Вузлик пам'яті нерозв'язаний
У зірках...
Розпогодиться - знов захмариться,
Задощить...
В казані, ніби зілля, вариться
Громомить...
Креше сяєвом -блискавицями
Небокрай;
Розлетілися болі птицями -
Не збирай!..
Як же ж класно - образно, емоційно, енергійно! Ритм - зачаровує! Любцю, я отримую величезне задоволення від читання твоїх творів! Так і хочеться похвалитися :"Лично знаком с товарищем Шульбертом...Ой! С Любочкой Игнатовой!
Любов Ігнатова відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
зашарілася, мов калина на морозі ....
Дякую Вам, Сергій Анатолієвич, я дуже пишаюся таким другом, як Ви!
Ви справжній художник, а стрічки "Розпогодиться - знов захмариться, Задощить." - просто ах , вони магічні, адже такі пейзажі виникають в голові. Класна поезія
Любов Ігнатова відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00