Мов лебеді впливли у ніч тумани,
А я стояв один на всій Землі.
І тільки кров з розірваної рани
Все не давала спокою мені.
Молився місяць, голосили зорі,
Зривались струни скрипок-яворів,
Що похилились у тяжкому горі
На стражі нив.
І тяжко так було, немов востаннє
Дивлюсь на світ, вдихаю світу цвіт;
Із смертю у багряному вінчанні
Тяжкий обіт.
Стікала кров з розірваної рани,
Сховався місяць, певне, -- на біду.
Огорнутий у савани туманів,
Піду.
KovalevskaЯ
