Ой не було люди добрі
Страшнішої днини,
Як той день коли я йшов
До баби Юстини.
Бо та баба від природи
Таке чудо мала,
Що має з ким статися
Наперед знала.
То люди до неї ходили...
Старе, лисе, голе, босе й таке шо ікає,
Бо кожен собі хтів знати
Шо його чекає.
Ото собі й вуйко Йван
До бабки звертавсі,
То теперка від горівки
Він закодувавсі.
А спитавсі я у вуйка...
Як вно післє того?
Та так ніби вісповідавсі
У попа старого.
То й рішивсі і я собі
До баби сходити,
Аби знати шо як буде
І як далі жити.
Ой прийшов я до порога
Через страх до хати,
То якби там щось блиснуло
Міг би сі вбіс…ти.
Але зайшов до покоїв,
Файно привітавсі,
Поки баба щось робила
Собі роззиравсі.
А у тої баби в хаті
Як в станції НАТО,
То так тих лампочок
І гірлянд багато.
Раптом чую тихий голос...
Ну а Вам що пане?
То я думав, що в ту мить
В мене серце стане.
Переборов я свій страх,
Поліз за фустинков,
Повтирав мокре чоло
Сторонов чистеньков.
Тай процідив я до баби:
«Шо зо мною буде,
Тай чи будут колись в світі
З моїх дітий люди?»
Баба відійшла в сторонку,
Стала щось шептати,
Запалила штири свічки
Й стала чаклувати.
Як зачило там стрільити,
Блимати і диміти,
Тріскотіти і світитись
І в стінах гриміти
То тікав я люди добрі
Гет від тої хати,
Біг по житі через поле
До рідної хати.
Про то що зі мною було
Не міг я признатись,
Бо то ж нащо ще в селі
Та й стиду набратись.
Приблудивсі я до хати
Десь посеред ночі,
Шо дорогу під ногами
Не виділи очі.
Жінка й діти собі спали,
Я й собі накривсі,
Тричі сплюнув на підлогу,
І перехристивсі.
Пригорнувсі я до жінки,
Вна ж мене кохає,
А що буде колись з нами
То най лиш Бог знає!!!
Т.К.2009
Як гуморист гумористу -привіт!
