Ти чуєш боже він моливсь
а думав що не вміє
ти чуєш кате жни й давись
той терн що досі сієш
кістляві пальці недомов
давлять кріпацьку шию
святила вулиць вени кров
і погляд гаснув в віях
він не душив ні сліз ні слів
у совісті на варті
якби ж хто знав чи зрозумів
як не хотів вмирати
пройшов холодний час снігів
розпухлі пальці сині
коли і світло ліхтарів
скидалося на іній
пронизливий як мамин плач
вечірній дощ січневий
його коротке мам пробач
і краплі на деревах
і погляд дівчини що чай
підносила гарячий
непрожите життя нехай
над ним сьогодні сплаче
ти чуєш боже я молюсь
півшепотом тривожно
я якщо чесно так боюсь
а не піти не можу
