Розправив крила над собою
І полетів у небеса
І, взявши сніжного списа,
Ти приєднався в вирій бою.
Удар, удар і знов удар
Від зброї гинуть ангели, як смертні.
На бій кривавий ти поглянув зверхньо,
Побачив, як твій друг, твій брат, упав.
Полетів ще вище, вище всіх.
"Десь тут, десь тут. Куди ж він заховався, ну?
Ах, та виходь! Я все одно знайду!"
А відповідь — лиш чистий сміх.
Чорніли твої крила, а ти вверх летів.
І постать білосніжна тобі шлях закрила.
І сутність вся твоя звіряче взвила:
"Ніщо тобі не допоможе! Лише стій!"
У сутичці короткій поранений чужим списом,
Ти вниз упав, ще нижче від землі.
Залишилась надія: це все сон.
Та ні, о Люцифер, та ні...
