«Ще вони виявили на тому острові
маленьку закинуту церкву та руїни замку
і знайшли старого сивого відлюдника,
що був вдягнений лише
у власне довге волосся, що сягало землі…»
(Скела «Плавання Майл-Дуйна»)
Я останній з супутників Брендана,
Останній, хто лишився у світі людей,
Останній прочанин країни Високих Хвиль,
Останній охоронець давніх календарів Ерінн,
Останній носій забутої істини знаків Фаль.
Я так давно жив на цьому острові Орла,
Що сам час став єдиним моїм сучасником,
Тільки вітер простору лишився мені другом,
Свідком моїх омовінь в озері історії.
Мої супутники стали супутниками тіней,
Наш корабель став тліном минулого,
Спогадом зашкарублих старечих рук,
Трухою років, пилом минувшини.
Їжте цих овець, що блукати приречені
Разом зі мною – відлюдником одкровення,
Цих кудлатих громадян забутої республіки,
Цих волохатих підданих давно зниклого короля,
Імення якого забули навіть червоні зорі Ведмедя,
Навіть краплі туману не згадають його голосу.
А ще виглядайте величезного хижого птаха,
Подивіться на диво з див – озеро молодості,
Перш ніж вирушити у нескінченне море сучасності
І лишити мене тут – чекати на одкровення –
Століття, а може й вічність. На одкровення
Яке ніколи не прийде на цю землю руїн…
"Яке ніколи не прийде на цю землю руїн..." Ніколи, не варто тільки втрачати віру, надію і любов... Дуже прозорий і чистий твір, по-більше б таких...хочеться перечитувати...
Шон Маклех відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
...мандруючи власними човнами
безкрайнім але багатм на прекрасні острови
морем свідомості давнього самітника Шона
Маклеха, потрапляємо на "Острів Орла"!
Зупиняємось, щоб поживитись
соковито підсмаженими овечками,
що блукати приречені разом з вами
– відлюдником одкровення...
Мандруємо....
Шон Маклех відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00