Коли емоції долають рамки свідомості,
Вихлюпуються за край сприйняття,...
Цей дивний стан-немов невагомості
Все більше і більше стирає життя..
Він кожну секунду вбиває клітини,
В яких заховалась остання надія...
Напевно-що не пройде і години,
Як зникне вона,мов примарна повія..
Чому ж все так важко в нас?Бог його знає..
Бо може ми різні,мов чорне і біле?
Чи може хтось знас свою сутність ховає?
Та я все відчув,як відчув твоє тіло...
Ти була,як завше,горіла,палала,
Нестримні бажання і вир почуттів..
Себе,як могла,відчайдушно ховала,
Та справжню тебе-я відчути зумів...
Коли твої пальці збігали по тілу,-
Неначе хотіли торкнутись душі…
Де наші вуста від цілунків німіли
На цілій планеті ми були одні…