Тепер Солдат не покидав Майдан -
колись щодня отут збиралось віче
і, де ті квіти й поминальні свічі,
з господарем збирали громадян.
Малим щеням той взяв його собі,
виховував суворо та з любов"ю,
сам через вік вже не пашів здоров"ям,
але собаку доглядав як слід.
Солдатом пса назвав (неабияк!) ,
і коли гімн співали на Майдані -
на задні лапи той ставав старанно
і завмирав, як на посту вояк.
Отак від грудня вдвох вони отут
співали гімни і молились Богу,
мокли під снігом, замерзали в ноги
та захищали гідності редут.
Кривавий лютий розірвав тандем -
підступний снайпер вцілив його друга
й тепер Солдат, сховавши біль і тугу,
на цім посту залишився один.
І він дививсь, що робиться навкруг,
на фото друга в оберемку з квітів,
навитяжку стояв, як з бронзи литий,
солдат майдану, найвірніший друг.