Най на світаннях добрими руками
Торкалися чола ще не зов’ялі дні
Прокинулися ми невільними птахами
Не на своїй, не на чужій землі
Чи то були не ми, і враз замкнувши очі
Ті люди повернуться у часи
Де рухи осені – самотністю пророчі
Просили в вічності шляхетної краси
Поодинокі душі серед смертних
Що не змогли згоріти своєчас
Втомилися іти до царства мертвих
Танцюючи вітрам прощальний вальс
І на колінцях, соромливо тремтячих
Чекали ранку, як спасіння від чуми
В промінні світла для незрячих
У шепоті примари за плечми
